Булінг
Булінг (від анг. bully – хуліган, задирака, грубіян, «to bully» — задиратися, знущатися) – тривалий процес свідомого жорстокого ставлення, агресивної поведінки з метою заподіяти шкоду, викликати страх, тривогу або ж створити негативне середовище для людини.
Форми булінгу
•фізичний— нанесення ударів, штовхання, пошкодження або крадіжка власності;
•словесний— обзивання, глузування;
•соціальний— виключення із групи (ізоляція);
• електронний (кібербулінг)— булінг із використанням технічних та електронних засобів (комп’ютер, мобільний телефон, електронна пошта і сайти соціальних мереж).
Якщо ви стали свідком булінгу або кібербулінгу необхідно:
• виступити проти кривдника, дати зрозуміти, що він неправий;
• підтримати того, кого ображають;
• повідомити дорослим (вчителю, психологу, директору школи) про факт такої поведінки.
За даними різних досліджень, майже кожен третій учень в Україні, так чи інакше зазнавав булінгу в школі, потерпав від принижень і насміхань. Такі учні іноді просто бояться ходити до школи.
Жертви булінгу переживають важкі емоції — почуття приниження та сором, страх, розпач і злість. Допомогти жертві булінгу інколи досить просто. Перше, що ти можеш зробити, — не підтримувати тих, хто знущається. Твоє ставлення до них має бути таким, щоб ініціатори булінгу відчули, що ти не погоджуєшся з тим, що відбувається. Якщо бачиш, що з когось насміхаються, допоможи йому вийти з цієї ситуації, покажи свою
підтримку, скажи, що він чи вона не заслуговує на таке ставлення. Люди, яких ображають, часто почуваються самотніми — допоможи їм відчути, що вони не одні
До кого можна звернутися, якщо ви стали свідком або жертвою булінгу:
— батьки;
— старший брат або сестра;
— друг (друзі) із старших класів;
— друг (друзі) не із школи;
— класний керівник;
— директор школи;
— батьки кривдника;
— поліція;
— шкільний психолог;
—«гаряча лінія» з питань насильства та захисту прав дітей
0 800 500225
Хто провокує булінг в дитсадку
Булінг серед дітей старшого дошкільного віку в ЗДО можуть спровокувати дорослі.
Діти старшого дошкільного віку одразу сприймають ставлення авторитетних дорослих до інших і беруть це ставлення за зразок.
Вони починають цькувати дитину чи дітей, якщо:
педагог або помічник вихователя:
– зневажливо ставиться до дитини, яка часто плаче або невпевнена в собі
– ігнорує скаргу дитини на те, що її образили однолітки – глузує із зовнішнього вигляду дитини
– образливо висловлюється про дитину чи її батьків
– проявляє огиду щодо фізичної або фізіологічної особливостей дитини
батьки або члени сім’ї:
– б'ють та ображають дитину вдома
– принижують дитину у присутності інших дітей
– проявляють сліпу любов та виконують усі забаганки дитини
– ставляться до своєї дитини як до неповноцінної особистості, жаліють (неповна родина, дитина хвора або має відхилення в розвитку).
Усі діти потребують підтримки дорослих— батьків, вихователів, практичного психолога та соціального педагога. Саме вони мають допомогти дітям налагодити партнерські взаємини з однолітками у групі.